Бізнес і підприємництво

В сучасних умовах економічні процеси протікають в трьох основних рівнях:

– домашньому господарстві;
– комерційних і некомерційних організаціях;
-суспільному рівні.

Їм відповідають відповідні три типи суб’єктів господарського життя:

– домашнє господарство;
– підприємство;
– держава.

Діяльність цих суб’єктів  націлена  на створення матеріальних благ і послуг та їх посування  до споживача. Аби  це здійснити вкладаються необхідні кошти, а результатом є гроші. Вміння робити гроші із грошей через продуктивну діяльність в широкому загалі є бізнес. Його особливості і масштаби залежать від типу суб’єктів господарської діяльності. Процес бізнесу достатньо складний, але описується він  нескладною формулою:

Бізнес – це будь-який вид безпосередньої діяльності з метою отримання прибутку. Він передбачає залучення власних засобів або опосередковану участь в  такій діяльності через вкладення в діло власного капіталу. В бізнесі не обов’язково безпосереднє керівництво, можлива тільки форма участі (наприклад, через деякі засоби, гроші тощо). Ось чому служба в державних установах, робота по найму в компанії не є бізнесом, але володіння акціями компанії або робота на  власному підприємстві – бізнес.

Визначальними  рисами бізнесу є:

–  ініціативність;
– самостійність у прийнятті господарських рішень;
– рисковий характер діяльності;
– економічна свобода суб’єктів господарювання;
–  творчий підхід до справи.

Бізнесмен самостійно розробляє бізнес-план власної справи, укладає угоди з партнерами, вибирає постачальників і споживачів виробленої продукції. В відповідальності з чинним законодавством і станом господарської кон’юнктури встановлює ціни, здійснює вільне наймання робітників, бере на себе відповідальність за свої рішення та їх наслідки.  Рішення з невідомими наслідками – є ризик. Бізнес завжди пов’язаний з ризиком – об’єктивним явищем, подією з негативними, особливо невигідними економічними наслідками, які можливо збудуться в майбутньому в якийсь  проміжок часу в невідомих обсягах.

Ризик – це можливе негативне відхилення від норм, дійсне фактичне  негативне відхилення є збиток.  Підприємницький ризик може трансформуватися в відповідний збиток. В цьому випадку він приймає конкретні вимірюванні і реальні риси, які завжди треба мати на увазі. Збиток в особливо великих обсягах може привести до банкрутства.

Спонукальним мотивом бізнесу є комерційний успіх і  задоволення інтересів ділових людей. Бажання отримати прибуток спонукає учасників господарського процесу до розширення виробництва, зниження витрат і цін на товари та послуги.

Ринок є стимулом розвитку бізнесу, а дефіцит ресурсів його межею. На ринку суб’єкти господарської діяльності взаємодіють то в якості виробника, то – споживача. Ринок встановлює ціни і визначає обсяг виробництва і вирішується проблема: щояк і скільки треба виробляти.

Проблема  “що виробляти” вирішується через  гроші споживача товару або послуги; “як виробляти” – шляхом конкурентної боротьби між виробниками; “скільки виробляти” – через співвідношення попиту і пропозиції.

Бізнесмен – це  головна фігура ринку. Активізація бізнесу матеріалізується в поліпшенні стану суспільного виробництва, формує новий тип економічної поведінки суб’єктів господарювання і відповідного йому механізму.

Цільове спрямування ділової активності (бізнесу) полягає в задоволенні потреб і інтересів.  Стимул – важлива характеристика розвитку бізнесу. Очікування винагороди є не тільки  рушійна сила бізнесу, але і фактор його розвитку.

Об’єктом підприємницької діяльності є процес відтворення на всіх його стадіях. Суб’єктами бізнесу можуть бути правоспроможні і  дієспроможні громадяни та юридичні особи, які мають власність в будь-якій формі.

Підприємництво і бізнес.

У господарській практиці підприємництво і бізнес звичайно ототожнюються. Але це лише зовнішня  проява. Насправді обидва ці терміни не тотожні. Бізнес більш широке поняття, чим підприємництво, тому що воно охоплює відношення, які  виникають між усіма учасниками ринкової економіки і вмикає в дію не тільки підприємців, але і споживачів, найманих робітників державної структури.

Підприємництво – категорія бізнесу.

Бізнес як система господарювання – це ділові відношення між людьми або  учасниками справ. Ділові відношення – це вираження виробничих відношень. Діяльність будь-якого суб’єкту  господарського процесу є його “діло”. Обмін діяльністю і її результатами – це  обмін  ділами або ділова угода. Учасники ділових угод є ділові люди – бізнесмени. Підприємництво і підприємці пов’язані з “ділом”. Як правило, це “діло” передбачає підприємство, тобто особливо складне діло. Таким чином, бізнес –  це організація підприємства: промислового, сільськогосподарського, торгового, кредитного, науково-технічного тощо.

Підприємництво і бізнес  розрізняються між собою в теоретичному плані. На  практиці підприємництво виступає як підприємницький бізнес і залучає  тільки свого суб’єкта, а не усіх учасників ринку. Бізнес без підприємництва не буває. Підприємництво не тільки елемент систему бізнесу, але і фактор його розвитку.

Система бізнесу як система господарювання охоплює такі елементи:

–  підприємницький бізнес;
– державний бізнес;
– споживчий бізнес.

Суб’єктами підприємницького бізнесу є підприємці – юридичні і фізичні особи, діловий інтерес яких полягає в одержанні прибутку через виробництво і реалізацію, виконання робіт та послуг.

Види підприємницької діяльності залежать від форм власності і  організаційних форм.

Розрізняють різні організаційні форми підприємництва: державні; орендні; індивідуальні; приватні; сімейні; різні товариства (СОВ, АТ), спільні підприємства. В залежності від масштабу господарювання – велике, середнє і дрібне підприємство. Вони відрізняються  особливостями відношень власності. В великому підприємстві функції підприємця і власника розділені, тобто капітал – функція відділяється від капіталу – власника. Для дрібного бізнесу характерно співпадання функції власника і підприємця. Середній бізнес знаходиться  на межі великого і дрібного  підприємництва і поєднує особливості  першого і другого.

Комбінація таких типів підприємств і створює ринкове середовище, в якому  кожний підприємець займає свою нішу, знаходить своє місце і вирішує проблеми господарювання в відповідності  з критеріями ефективності виробництва; власного інтересу і комерційного успіху.

Дрібне підприємництво практично доступне усьому населенню. Для зміцнення підприємницького середовища дрібний бізнес повинен заохочуватися державою. Розвиток дрібного бізнесу створює в масовому порядку умови для зайнятості населення ї є основним “постачальником” робочих місць держави.

Підприємницький бізнес підрозділяється також на  виробниче, комерційне  і фінансове  підприємництво.

Виробниче підприємство розповсюджується головним чином на виробництво, споживання товарів та послуг і представлено підприємствами, фірмами, установами.

Комерційне підприємство пов’язане з обміном, розподілом і споживанням товарів через торговельні заклади і біржі.

Фінансове  підприємництво охоплює обіг і обмін вартостей через банки і фондові біржі.

Державний бізнес здійснюється  державними органами, тобто коли вони виходять на ринок з діловими пропозиціями. Діловий інтерес держави полягає в здійсненні пріоритетних загальнодержавних науково-технічних, науково-виробничих і інших проблем, які задовольняють інтересам всього  народногосподарського комплексу. Держава заохочує участь фірм у цих програмах,  отримуючи можливість їх реалізації. Основою державного бізнесу є загальнодержавна власність на засоби виробництва, інформацію, грошові ресурси, цінні папери.

Споживчий бізнес  здійснюється усіма громадянами з думкою одержання товарів і послуг шляхом самостійного пошуку виробників і продавців на основі максимальної вигоди. Для споживачів товарів вигодою є товар (послуга), найкращим чином задовольняючий потреби. Основою такого бізнесу є приватна власність на предмети споживання і послуги.

Стратегія  бізнесу полягає в максимізації вигоди (доходу, прибутку) в ході  реалізації різноманітних угод. Реалізується ця стратегія в залежності від конкретного випадку з урахуванням умов здійснення, терміну і предмету угоди.

Підприємницьке середовище  – це комплекс умов і сил зовнішнього характеру, які впливають на можливості і кінцеві результати  діяльності суб’єктів ринкових відносин. Воно охоплює  зовнішнє і внутрішнє середовище.

Зовнішнє середовище – це передусім законодавча і нормативна бази, конкуренція, ринкова інфраструктура, стимули, особливості економічного розвитку держави, соціально-політичні умови тощо.
Внутрішнє середовище – передбачає наявність стартового капіталу, системи ведення бізнесу (маркетинг, менеджмент).

Підприємницьке середовище може бути сприятливим, або несприятливим. Рівень сприятливості підприємницького середовища залежить від ряду чинників:

–  наявності в  підприємця прав власності на засоби виробництва, його продукт і прибутки;
–  наявність визначеної сукупності прав і свобод, вибору виду господарської діяльності;
– наявність сприятливого психологічного клімату;
–  рівень розвитку ринково – конкурентного режиму;
–  надійність захисту прав підприємця;
–  рівень державної підтримки.

Несприятливе  середовище складається при відсутності вищезгаданих умов. Частково сприятливе середовище виникає в разі нестійкості економіки і стану суспільства. Підприємницьке середовище постійно змінюється під впливом різноманітних циклічних і  нециклічних впливів. Циклічні чинники розділяються на еволюційні і хвильові, а нециклічні  – постійно діючі і непостійно діючі.

Еволюційні  фактори це необернені чинники, які при відсутності інших впливів діють в визначеному одному і тому же  напрямку (наприклад, тенденція росту населення, зростання загального обсягу виробництва). Хвильові чинники змінюють підприємницьке середовище в різні проміжки часу з  однаковим або схожим збігом обставин (наприклад, продуктивність праці, ціни, відсотки на капітал, відсоток безробітних тощо).

Постійно діючі нециклічні чинники займають зміну рівня економічного розвитку, науково-технічний прогрес, монополізацію, державне регулювання, мілітаризацію економіки, конкуренцію. Непостійно діючі – сезонні коливання, соціальні конфлікти, політичні кризи, стихійні катаклізми.

Головні умови функціонування бізнесу

Рушійною силою  розвитку бізнесу є потреби і особистий економічний інтерес, який лежить в основі потреб.

Розвиток бізнесу неможливий без забезпечення відповідних умов його функціонування. Вони забезпечують законодавчу і нормативну базу, конкурентне середовище, ринкову інфраструктуру та стимули підприємницької діяльності.

Методологічною основою підприємництва є теорія ринкового господарювання.

Ринок – це форма функціонування економіки, а ринковий механізм є важливим регулятором господарського розвитку.

Функціонування ринкового механізму  передбачає деякі умови, які дозволяють зробити важливі висновки відносно характеру, типу та рівня організації ринку:
– самостійність і свобода дії суб’єктів господарювання;
– можливість самостійно розміщувати замовлення;
¨ вільно розпоряджатися власними прибутками;
– відповідальність за використання ресурсів, можливі збитки і неефективні рішення;
–  можливість взаємного вибору партнерів на ринку;
–  конкуренція, як наслідок достатньої кількості виробників і споживачів товарів.
Формування підприємницького середовища і ефективного ринкового механізму потребує прийняття комплексу заходів, зв’язаних з:

1)    роздержавленням і приватизацією;
2)    реформуванням фінансової, кредитно – грошової системи та ціноутворення;
3)    демонополізацією економіки;
4)    створенням ефективної системи захисту населення.

Формування ринкового середовища передбачає також заохочення такої діяльності податковими пільгами, прямими державними дотаціями, фінансуванням важливих інноваційних проектів.

Перелічимо найважливіші умови і фактори, що у том чи іншому ступені впливають на розвиток та функціонування бізнесу:

– політична обстановка в суспільстві;

– стан економіки країни;

– політика держави в області економіки;

–  заходи підтримки бізнесу;

– правове забезпечення бізнесу;

– податкова політика;

– фінансово-кредитна політика;

– рівень життя населення;

–  цивілізованість підприємництва.

Соціальне підприємництво

Соціальне підприємництво – підприємницька діяльність спрямована на інновативну, суттєву та позитивну зміну у суспільстві. В той час коли бізнесмени концентровані на створенні фінансового прибутку, соціальні підприємці займаються збільшенням соціального капіталу. Вони задіяні у таких галузях, як освіта, охорона навколишнього середовища, боротьба з бідністю та права людини.

Соціальне підприємництво – підприємницька діяльність, націлена на пом’якшення або вирішення соціальних проблем. Характеристики і ознаки такої діяльності: – соціальні дії — цільова спрямованість на вирішення/пом’якшення існуючих соціальних проблем, стійкі позитивні вимірні соціальні результати;

– інноваційність — втілення у життя нових унікальних підходів, що дозволяють збільшити/якісно покращити соціальну дію;

– самоокуповування і фінансова стійкість — здатність соціального підприємства вирішувати соціальні проблеми до тих пір, поки це необхідно, та за рахунок доходів, що отримуються від власної діяльності;

– масштабність і тиражність — збільшення масштабу діяльності соціального підприємства (на національному і міжнародному рівні) і поширення досвіду (моделі) з метою збільшення соціальної дії;

– підприємницький підхід — здатність соціального підприємця бачити недоліки ринку, знаходити можливості, акумулювати ресурси, розробляти нові рішення, що будуть мати довгостроковий позитивний вплив на суспільство в цілому.

Як термін, «соціальне підприємництво» вперше було використано у Сполучених Штатах у 1970-хроках неприбутковими організаціями. Кілька цих організацій розпочали свій бізнес, щоб створити робочі місця для соціально незахищених категорій населення. Основна ідея полягає в тому, що соціальне підприємництво може виконувати дві функції: мати позитивний соціальний вплив і бути фінансово незалежним та прибутковим.

Тобто соціальне підприємництво — це поєднання соціальної місії та комерційного підходу. Маючи на меті вирішення конкретної соціальної проблеми, підприємці залучають ресурси для досягнення своєї місії, при цьому отримуючи прибутки від такої діяльності.

Отримати донорські кошти стає все важче, виникає необхідність шукати нових підходів. У середовищі цих посвячених та соціально свідомих людей народжується тепер нова ідея, а саме ідея соціального підприємництва. Більшість людей уявляють собі підприємця як людину бізнесу, особу новаторську, підприємницьку, яка створює робочі місця та генерує прибуток. Отже якщо ці вміння та новаторство підприємця поєднати з гарячим бажанням запроваджувати зміни для місцевої громади, а також з прибутками, що спрямовуються на добру справу, то в результаті ми отримуємо соціального підприємця.

Мета забезпечення

Соціальні підприємці працюють у бізнесі створення соціальних підприємств. Це є бізнесом, що створено з метою забезпечення людей робочими місцями або розвитку їхніх вмінь для надання послуг та товарів, а також для отримування прибутків, що використовуються цілком на користь місцевої громади чи будь-якої доброї справи, від нужденних дітей до старших людей, від громадських установ до установ мистецтва та спорту. Соціальні підприємства не є благодійними організаціями,вони функціонують так само, як будь-який інший комерційний бізнес, але вони відрізняються тим, що прибуток, що вони отримують, вкладається у добру справу замість того, щоб приносити користь лише власнику цього бізнесу. І хоча це може здаватися божевільною ідеєю (чому б це одна людина чи група людей, що має гарну бізнесову ідею, не отримувала би зиск лише для себе?), соціальні підприємства, утворені соціальними підприємцями-новаторами, поширюються по всьому світу.

Популярність та розвиток

В ХХІ ст. в Україні соціальне підприємництво набуває все більшої популярності серед громадських організацій як ефективний механізм вирішення локальних соціальних і економічних проблем територіальних громад.

Так, з жовтня 2010 року на базі Асоціації аналітичних громадських організацій «Соціально-економічні стратегії і партнерства» почав роботу Центр підтримки соціального підприємництва. Соціальним підприємством вважають асоціацію «Світ. Краса. Культура», яка створює робочі місця по всій Україні для малозабезпечених жінок, що перебувають у особливих кризових життєвих обставинах.

До цієї категорії підприємництва відносять і Одеську громадську організацію «Дорога до дому», яка видає газету для мало імущих, а також забезпечує безробітних роботою у своїх швейних цехах.

У Житомирі при громадській організації «Місія Самарян на Україні» теж працює цех по виготовленню виробів з металу.

На сьогодні в Україні нараховується близько 700 підприємств, які за тими чи іншими ознаками можна віднести до категорії «соціальне підприємництво».

 

Автор: ЦЕНТР ФІНАНСОВИХ КОНСУЛЬТАЦІЙ
Коментарі

Ви повинні бути авторизовані, для розміщення коментарів.

Використання матеріалів сайту ЦЕНТР ФІНАНСОВИХ КОНСУЛЬТАЦІЙ дозволено тільки за умови гіперпосилання на https://vsisvoi.org.ua
ПІДТРИМКА САЙТУ
Дизайн розроблено Webroom.com.ua